Книги єсть ріки, напоящі мир

(«Повість временних літ»)

24 травня

/Files/images/foto/bbloteka/1.jpg

Щорічно День слов’янської писемності і культури відзначається 24 травня на знак пам’яті і пошани двох братів – Кирила і Мефодія, творців слов’янської писемності.

/Files/images/foto/bbloteka/2.jpg Відомо, що Кирило і Мефодій народилися в родині візантійського воєначальника в македонському місті Солунь (Салоніки). Воно знаходиться на березі Егейського моря і зараз належить сучасній Греції.

За припущенням багатьох дослідників мати братів була слов’янкою, і тому вони володіли з дитинства слов’янською мовою так само добре, як грецькою.

Майбутні просвітителі слов’ян отримали прекрасну освіту і гарне виховання. Кирило навчався у Константинополі, знав східні мови, латинську, арабську і староєврейську, був талановитим філологом, працював бібліотекарем у патріаршій бібліотеці, викладав філософію у вищій константинопольській школі.

Мефодій був управителем однієї слов’янської провінції у Візантії, а згодом став помічником Кирила в місіонерській, літературній і освітній діяльності.

Невипадково, зважаючи на усі їхні досягнення, візантійський імператор у 863-866 роках відправив братів з просвітницькою місією у Велику Моравію на прохання князя Ростислава./Files/images/foto/bbloteka/3.jpg

Ця країна на той час була підпорядкована баварському єпископству Пассау, тому діяльність просвітителів наразилася на шалений опір німецького духовенства, яке виступало категорично проти слов’янського письма та слов’янської літургії.

Не дивлячись на це, Кирило і Мефодій підготували учнів-слов’ян, які продовжили справу своїх вчителів, правда, у Болгарії, оскільки змушені були залишити Велику Моравію, де постійно зазнавали утисків.

Саме тут, у Болгарії, ними був створений новий слов’янський алфавіт на основі грецького. Він, поширившись у східних і південних слов’ян, отримавши назву «кирилиці».

/Files/images/foto/bbloteka/4.jpg З прийняттям християнства Київська Русь перейшла на слов’янську абетку, запросивши з Болгарії вчителів —продовжувачів справи Кирила і Мефодія.

Взагалі, питання походження слов’янської писемності ще не повністю з’ясоване. Справа ускладнюється тим, що до нашого часу збереглося два варіанти слов’янського алфавіту — глаголиця та кирилиця. Яка з них давніша і яку винайшли слов’янські просвітителі, невідомо.

Болгарський письменник Чорноризець Храбр на початку X ст. зазначав, що слов’яни спочатку не мали писемності, а рахували та гадали за допомогою рисок і зарубок. Потім, з появою християнства, вони почали користуватися грецькими та латинськими літерами. Подальший розвиток слов’янської писемності Храбр пов’язує з винаходом азбуки Кирилом. Більшість учених вважає, що це була глаголиця. Однак, вона не отримала великого поширення, бо накреслення її літер було занадто складним./Files/images/foto/bbloteka/5.jpg

Замінила її кирилиця, що являла собою складну, творчу переробку грецького алфавіту. До складу останньої ввійшла майже половина літер, невідомих грецькій писемності (19 з 43), які були введені для точнішої передачі фонетичних особливостей слов’янської мови. Проте, кирилиця, як і глаголиця є цілком оригінальними слов’янськими системами письма.

Загалом виникнення писемності у східних слов’ян пов’язане з їх політичним та соціально-економічним розвитком у IX ст. Саме в цей період утворилась Київська Русь.

Писемні джерела засвідчують існування писемності на Русі задовго до офіційного введення християнства. Так, Кирило знайшов у Корсуні Євангеліє та псалтир, написані /Files/images/foto/bbloteka/6.jpg «руськими письменами».

Відомо також, що візантійсько-руські договори, тексти яких переписані у «Повісті временних літ», укладались у двох примірниках. Один з примірників договору, той, що залишився на Русі, ще у давнину був перекладений слов’янською мовою.

Крім того, у давніх джерелах є згадки про звичай русичів писати духівниці на випадок смерті.

Однією з вимог, вказаних у візантійсько-руському договорі 944 р. була наявність у послів та купців, які прямували до Царгороду, спеціальних грамот, підписаних князем.

Отож, писемність на Русі у цей час вже набула поширення і в державних установах, й у побуті.

На стінах Софійського собору в Києві було знайдено графіто, що відтворює алфавіт, до складу якого входило 23 грецьких та чотири (Б, Ж, Ш, Щ) слов’янських літери./Files/images/foto/bbloteka/7.jpg

Накреслення літер графіто аналогічне кирилиці. Однак це це не кирилиця з 43 літер і не азбука з 38 літер, яку згадував Храбр, і не грецький алфавіт з 24 літер. Знахідка відображає якийсь перехідний етап слов’янської писемності, коли до грецького алфавіту почали додавати перші слов’янські літери. Пам’ятка засвідчила, що на Русі у IX—X ст. письмо було не глаголичним, а подібним за графікою до кирилівського.

Із впровадженням християнства на Русі в 988 р. разом з писцями та богослужебними книгами з Болгарії прийшло досконале слов’янське письмо — кирилиця, якою написані книжкові пам’ятки XIст.

Слід відзначити, що високого рівня давньоруська писемність досягла у книжковій справі. За Ярослава Мудрого в Києві при Софійському соборі було засновано спеціальну майстерню з книгосховищем, де переписували книжки та робили переклади з грецьких оригіналів.

/Files/images/foto/bbloteka/8.jpg Однією з найдавніших книжкових пам’яток є Остромирове Євангеліє (1056—1057) — велика з художнім смаком оздоблена літургійна книга. Назва його походить від імені замовника — новгородського посадника Остромира.

У XI ст. з’явилися книги для світського читання з текстами повчального характеру, так звані Ізборники; два з них збереглися до нашого часу. Перший виготовлений на замовлення київського князя Святослава Ярославича 1073 р. Це збірник творів різних грецьких авторів богословсько-філософського змісту.

Другий Ізборник 1076 р. містить дидактичні статті, в яких відбиті етичні погляди панівної києворуської/Files/images/foto/bbloteka/9.jpg верхівки.

З пам’яток книжного письма XI ст., що дійшли до нас, можна назвати ще Архангельське Євангеліє 1092 p., а також так звані службові мінеї 1095, 1096, 1097 pp. — книги, що призначалися до церковної служби.

Значно більше збереглося писемних книжних пам’яток XII ст. Серед них головне місце посідає розкішно оздоблене Мстиславове євангеліє (близько 1115 p.).

/Files/images/foto/bbloteka/10.jpg Книга оправлена в коштовну палітурку з срібла філігранної роботи, прикрашену бляхами з золота, на яких є кілька кіотців з емалі з зображеннями святих.

Юр’ївське євангеліє (1119—1128) є зразком порівняно скромно оздобленої книги. У ньому також багато заставок, виконаних з особливою художньою фантазією і великою майстерністю, ініціалів у вигляді зображень звірів, птиць, людських постатей, рослинного плетива.

Назва Євангелія походить від Юр’ївського монастиря у Новгороді, для якого воно було переписане, можливо, у Києві.

Богослужебні книги не належали до оригінальної давньоруської літератури, вони переписувалися з болгарських рукописів, але високий рівень їх виконання, художні якості заставок та мініатюр вказують на давні сталі традиції у справі переписування та оздоблення книжок на Русі.

Швидкий розвиток писемності був пов’язаний із загальним піднесенням культури та духовними потребами давньоруського населення. У XI — першій половині XIII ст. писемність вже обслуговувала майже всі сфери життя феодального суспільства Русі. Урочистим уставом переписувалися церковні та богословсько-філософські книжки, писалися князівські грамоти, договори та інші офіційні документи. Купці, городяни та ремісники писали берестяні грамоти, робили написи на різних виробах і на стінах будов. Все це свідчить про велике поширення писемності не тільки серед панівної верхівки та служителів церкви, а й серед інших верств населення.

/Files/images/foto/bbloteka/11.jpg Починаючи з X—XII ст. писемність поступово переростає в освіту.

Князь Володимир Святославич у 988 р. створив школу для навчання боярських дітей грамоті. Аналогічні заклади відкривали Ярослав Мудрий та інші князі.

Анна Всеволодівна у 80-х рр. XI ст. організувала при Андріївському монастирі чи не першу в Європі школу для дівчаток, де учениці вчилися рукоділлю, шиттю та співам.

Князі та чимало бояр були високоосвіченими людьми, знали по кілька мов. Вміли читати, писати й рахувати багато купців та ремісників, сотні їхніх написів збереглися на стінах монастирів, церков і ремісничих виробах

Для продовження і поглиблення освіти при храмах і монастирях, а також у князівських дворах засновувалися бібліотеки./Files/images/foto/bbloteka/12.jpg

/Files/images/foto/bbloteka/13.jpg Ярослав Мудрий створив бібліотеку Софії Київської, його син Святослав наповнив книгами комори свого палацу, князь Микола Святоша витратив на книги всю свою скарбницю й подарував їх Печерському монастиреві.

На той час книги були великою цінністю, а «книжність» поставала рисою, що була визначною у загальній характеристиці людини, особистості. Вона була синонімом благородства, мудрості, освіченості, духовності./Files/images/foto/bbloteka/14.jpg

Хоч знав би ти всі мови, та без книжки,

прийдеш лиш до немічности їхньої.

Тому своєю притчею підтверджую,

В малих словах великий зміст ховаючи:

Народи без книжок є ніби голими…

(Кирило «Прогласій» (ІX ст.))

У підсумку варто відзначити, що на сьогоднішній день у світі існує приблизно 60 народів, писемність яких ґрунтується на кирилиці.

Великі брати — Кирило та Мефодій залишили по собі спадщину, яка об’єднує слов’янський світ.

День слов’янської писемності і культури святкують у Білорусі, Болгарії, Сербії, Македонії, Чорногорії та у ряді інших країн.

Укладачі: Даниленко М.П., викладач кафедри документознавства та інформаційної діяльності, аспірант, Гузь О.В., викладач кафедри комп'ютерних систем і мереж

Кiлькiсть переглядiв: 242

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.