Поетичний калейдоскоп

“Чорнобильські дзвони пам’яті”

/Files/images/3323.JPG

Уже майже тридцять років пройшло від того злощасного 26 квітня, коли сталась аварія на Чорнобильській АЕС, проте рани, завдані цією трагедією, ще не загоїлись до сьогодні.

Скалічені людські життя, загублені долі, понівечена природа – усе це не можна виправити і так просто стерти з пам’яті.Трагічні моменти «чорнобильського» буття, пронизані тугою за покинутими рідними оселями, втратою рідних та близьких, гірким болем та відчаєм, назавжди закарбувалися у душах людей і житимуть там вічно.

Чорнобильська катастрофа стала однією з «гірких» тем нашої літератури. Багато поетів та прозаїків не змогли стояти осторонь від усіх проблем та жахіть цієї національної біди. У своїх творах вони не лише відобразили власне бачення трагізму Чорнобиля, а й зробили внесок до скарбниці національної пам’яті українців.

По-особливому щемно звучить чорнобильська тема у поезіях українських митців слова.

Не дітись, не дітись мені від вогню!
О ноче, ночуй мене! Днюй мене, дню!
Куди не піду я, мов кінь вороний,
Мене здоганяє сам хрест вогняний.
Пекучий, палючий – на всі небеса,
І падає з нього вогненна роса,
Бо небо роздерто, і думи роздерті,
Три чисниці, може, лишилось до смерті,
Той огненний хрест, а на ньому і в нім
Палає мій син у кільці вогнянім,
Бо атомні цвяхи засаджено в руки,
Бо губи горять од пекельної муки...


(І.Драч «Чорнобильська мадонна»)
/Files/images/Чорнобильська Мадонна.jpg

/Files/images/Завмерле життя.jpg
Земля за колючим дротом,
земля позбавлена волі.
У плинних древлянських
широтах сосни вклякають поволі.
Не вберегли ми рідну землю,
ще й у горі залишили потім.
Тож чи я відчахну від душі й відокремлю
просвітлену кров'ю і потом?
Чи простиш нам, земле пречиста,
Що тебе прирекли на засуд?
Плин літописів, тьма літочислень –
Все це викреслено із часу.


(В.Кордун «Зона»)

/Files/images/Пожежники Чорнобиля.jpg


Чи знайдеться мiра на бiлому свiтi всьому,
Яка б осягнула страждання народу i силу
Що навiть, зiрвавши з корогви
несправджений символ,
Не втратив дитинної вiри в корогву саму?!
Вклонись йому, свiте! Можливо, своїми
грудьми. Коли уже ядерний шнур засичав пiд тобою,
Вiн ще раз тебе пiсля круппiвсъкого градобою
Вiд смертi вберiг непоправною смертю семи.


(Б.Олійник «Сім»)

/Files/images/скачанные файлы.jpg

Атомний Вій опустив бетонні повіки.
Коло окреслив навколо себе страшне. Чому Звізда – Полин упала в наші ріки?
Хто сіяв цю біду і хто її пожне?
Хто нас образив, знівечив, обжер?
Яка орда нам гідність притоптала?
Якщо наука потребує жертв, притоптала –
чому ж не вас вона перековтала?!
Загидили ліси і землю занедбали.
Поставили АЕС в верхів'ї трьох річок.
То хто ж ви є, злочинці, канібали?!
Ударив чорний дзвін. І досить балачок.
В яких лісах і ще ви забарложені?
Що яничари ще занапастять?
І мертві, і живі, і ненароджені
нікого з вас довіку не простять!


(Л.Костенко «Вій опустив бетонні повіки»)



Не впізнаю – ні зблизька, ні здаля.
Це ти, Маріє, знов ідеш за гробом?
Тепер тут зона, а була земля...
Тут був чорнозем, а тепер – Чорнобиль.
Тут все – було. Який минулий час!
З яких похмурих неземних граматик?
Чи тут вже апокаліпсис почавсь?
Чи знов пройшли тут гунни і сармати?


(О.Пахльовська «Це ти,Маріє…»)
/Files/images/Зона.jpg
/Files/images/Припять.jpg
Ви чули, як плаче спустошена Прип'ять,
За скоєний гріх розіп'ята живцем,
Прип'ята до неба, щоб вічності випить,
Щоб вмити від бруду змарніле лице?
Регочуть іони малиновим дзвоном,
Вбиваючи блиск нерозкритих очей,
Ридає вночі божевільна мадонна,
Приймаючи з лона холодних дітей
В бездонність ночей.


(А.Багряна «Малиновий дзвін»)


Мій світ, як хмара над Десною:
Як зупинилась, так стоїть.
Посеред мирних, добрих днів
Така печаль! Така пекучість!
Не «жить», не «буть», а «брати участь» –
Хтось зручно вигадать зумів.
І замість правди напівправда,
Вриває ниточку добра.
І воду п'ємо із Дніпра,
Яку ніхто вже пить не радить.
І бджоли з вуликів летять
На цвіт чорнобильського саду.


(Г.Чубач «Весна 1986»)

/Files/images/Чорнобильська Десна.jpg
/Files/images/Покинутий Чорнобиль.jpg


А син маленький так тихо пита:
– Куди це ми їдемо, мамо?
Не знаю. Мовчу. Темнота. Сліпота.
Розстріляні хмари, і сонце з громами.
А син мене знову і знову пита:
– До кого ми їдемо, мамо?
У київським небі здригнувся літак.
Немов до Дніпра – до віконець – губами
Малі серденята не в такт і не так
Забились.
Ми більш не повернемось, мамо?


(Л.Оленівська «Чорнобильське літо»)

Мій крок – із атомної ночі,
І віра ще в душу нуртує:
Світильник розуму і серця –
До сонця виведе з пітьми.
Я чую земле – не безодню,
А теплу споришеву стежку,
Вона біжить з мого дитинства,
Щоб я не розлучався з сином.
Мій крок – до пам'яті і слова,
Що забринить, мов засторога,
І скаже: небезпечна зона,
Де не ступить, не зупинитись!


(М.Сингаївський «Мій крок – із атомної ночі»)


/Files/images/Чорнобильська природа.jpg
/Files/images/ЧАЕС.jpg
Чорнобиль …
І бринить у слові цім
І жаль, і відчай
Нашої держави.
Болючий спогад
Про батьків й дідів,
Що полягли на місці цім кривавім.
Серед «пустелі» ця химера розляглась
Протяжністю у тридцять кілометрів.
Це поле битви,
На якім тепер
Життя завмерло у полоні смерті.


(Б.Приступа«Чорнобиль»)



Укладачі:

Даниленко М.П., викладач кафедри документознавства та інформаційної діяльності, аспірант,

Гузь О.В., викладач кафедри комп'ютерних систем і мереж

Кiлькiсть переглядiв: 79

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.